Проминути усе.
Розписати крихкі міражі.
Мій терпкий іван-чай проростає крізь плем’я ріки.
У тонкі простирадла згортаю стерильні ножі.
Ти чужинець мені.
Дичина, що виходить з тайги.
І замру на пісках.
І невидиме коло замкну.
…не за мною цей дзвін… не мені піднебесний єлей.
Я вдихаю цю ніч. І важкий аромат полину.
Крізь багряність троянд
роздивляюся очі лілей.
Бо усе у свій час,
як зима на святу коляду --
і солоний окрайчик води, і фатальний твій крок.
…але поки ця ніч, я уголос молитву веду.
І таврійські вітри
у твій бік обертають пісок
Яка красива, чарівна і атмосферна молитва проти наших ворогів! Надіюсь, що скоро таврійські піски скинуть чужинця в море. У Вас такі незвичні образи і дуже багато метафор - перечитую Ваші вірші по декілька разів. Вони, як музика. І це щиро - це не "дари зухвалих"
гостя відповів на коментар К0ВАЛЬ, 01.06.2023 - 21:20
