І так завжди...
Я дивлюсь, нас скрізь
Тонка плівка часу огортає.
І задоволення моє триває десь там,
Заплутане частинками, які все знають
І одночасно відома не мають.
І зайде моя тінь зі світу насолоди -
Вічна, темна, невід'ємна.
Чому про неї забуваю я,
Коли ховається душа у страху і передчутті,
А потім різко вириваю себе з апатії-байдужості?
Тепер дивлюсь кудись і бачу перед очима:
Лиш казку, яку намалювала,
Не відчуваю оберемок лих в своїй руці,
Що забажали поживитися із неї,
Відчути лють енергії цієї.
І так завжди...
