Ніби вчора було,
Як крізь землю пробився уранці,
Задзюрчавши побіг,
І зраділо усе навкруги.
Не журися і ти:
Все кружляв у веселому танці
І крутив у собі
Паперові легенькі човни.
Згодом сталося так,
Що і ти, як і всі, не помітив
Що давно не струмок,
А уже мальовнича ріка.
І калина тобі
Простягнула спокусливі квіти,
Ну а поряд із нею, в журбі,
Похилилась верба.
Не засохла ріка,
Хоч багато лугів напоїла.
І давно вже несла
Дерев'яні й залізні човни,
Мабуть, русло коротке,
Бо шуміла, неначе на крилах,
Стала ширшою і
Розгубила свої береги.
Ось і морем уже,
Як вогонь, небокрай засвітився -
Ти до нього спішив,
Бо не бачив такої краси.
І за мить у туман,
Не вагаючись перетворився,
Щоб вернутись на землю
В грайливих краплинах роси...
