Коли ще звірі говорили,
Були і люди не такі.
Вони нам світ оцей творили,
І не скупились в доброті.
Вони не знали, що є гроші,
Мабуть, й щасливими були.
І не жили вони в розкоші,
А разом сім"ями жили.
Тепер ми знаєм - гроші зло,
Але без них як обійтися?
Комусь у цьому повезло,
А іншим треба з цим змиритись.
Вже інший час тепер гряде,
Багатство, сльози людські, гріх.
Куди ж дорога нас веде?
Тільки б Всевишній допоміг!
Де ж ділась радість? Лиш печаль,
Давно стомились руки, ноги.
Сховались мрії десь у даль,
В дорозі більше вже тривоги.
Ледь сонце визирне з-за тучі,
За хмари швидко утече.
Але ж ми всі такі живучі!
Як хтось заплаче, далі йде.
Все ж йдемо ми до горизонту,
І мрія ця нас підганяє.
Бо там видніється вже контур,
Що цю різницю зупиняє...