Раз на рік цвіте розлога вишня,
На старім подвір"ї край села.
Дивовижна,( хоч самотня), пишна,
Гіркоту з подвір"я відвела.
Зупинився вітер - споглядає,
Де побачить ще таку красу?
Квіти ніжні крильми розправляє,
Думку проганяє навісну.
Чом цвітіння не буває вічне?
Час відводить мало для краси.
І тайком сумує тому й вишня,
Як вона чекала довго так весни.
Хто побачить вишню цю в цвітінні?
А вона ж старалася, цвіла.
Ці думки складалися в молінні,
Ні на кого не тримала зла.
Хвіртка он поскрипує тихенько,
І чеканням в серці віддало.
Вітер це розкачує легенько,
Сумом зрозумілим облягло.
Не сумуй, моя красуне вишня,
Час тобі дозволить ще цвісти.
Ця краса не буде, як колишня,
Ще не раз порадують квітки.
Бо твоє життя не схоже так на наше,
Швидкоплинний забирає час.
У житті люському все інакше:
В нас воно буває тільки раз..
Дуже гарно і так зворушливо Надюшко!!! Я так люблю коли усе квітує, то така краса казкова!!! Гарного тобі весняного дня сонечко,чудового настрою, міцного здоров*я і Божої ласки!!!
У житті людському все інакше:
В нас воно буває тільки раз.
Мудро та зворушливо, дорога Надюшко! Щастя Вам і удачі, весняного настрою і чудових почуттів та вражень!
Пречудово! Сподобалась і вишня квітуча і порівняння з життям людини. 
