Невчасно вдруге дзвонить телефон:
– Ну що там, мамо? Що там сталось знов?
– Нічого, доню. Все в тебе гаразд?
За тебе так хвилююся весь час.
Чи вдягнена ти тепло? Щось дощить.
І вітер не вщухає ні на мить.
– Та досить, мамо! Я вже не дитя.
Заміжня і живу своїм життям.
Чому турбуєш вранці, не збагну!
Солодкого мене лишаєш сну.
– Тебе так сильно, донечко, люблю!
Пробач за необачність і журу.
Сплела тобі магічний оберіг
Від напасті, зурочення і бід.
– Як буде час, матусю, наберу.
Не можу зараз стишити ходу.
– Алло, рідненька, слухавку візьми!
Чому мовчиш? Вмиваюся слізьми.
Чому пішла так рано в засвіти?
Скажи що-небудь, тільки не мовчи.
– Не плач, моя перлинко, не тужи,
Завжди тобі яснітиму згори.
Сутужно стане, зірочку знайди
І з нею, як зі мною, говори.
13. 03. 2020 Л. Маковей (Л. Сахмак)
Картинка з інтернету
Дякую, пані Катерино. Прочитала статтю на цю тему і відразу написала вірш. А взагалі, зараз пишу мало. Переробляю всі свої старі вірші до правил поетичної майстерності. Бо виявилося, що мої вірші на аматорському рівні.
До сліз. ДЯКУЮ. 
