Зачепилось за світ село,
Аби вижити. Не вмирати ж…
Скільки радощів там було!
Вміли люди хазяйнувати:
В полі ранішню стріть зорю,
Що спускала на землю роси,
Ледь розвидниться – вже орють,
Поки сонечко й ніч запросить.
Вони вміли і святкувать:
За столами – родина, друзі,
І співать вміли, й готувать,
І косити траву у лузі.
А які ж ковалі були!
Дзенькіт линув на всю округу,
А тепер собі здобули
Сірі злидні, немов наругу.
До небіжчика – всім селом.
Полинове останнє слово…
Й ледь вміщалися за столом…
Тепер – КОВІД – не час розмовам.
Зачепилося все ж село
За високу з хрестом дзвіницю…
Це таки його вберегло
Та ще сонечко жовтолице.
12.01.2021.
Ганна Верес (Демиденко).
Зворушливо... 
