Ти розбита в пекельній спокусі.
Ніби чайка розбита об скали.
І тремтять наче полум'ям губи.
Що коханням тебе відпускали.
І ти мариш роками над небом.
І ногами торкаєшся моря.
Тільки зірка твоя вже згасає.
А в душі не знайшла ще покою!
Твої сльози то хвилі на морі!
Твої дотики вітер по хмарах.
А бажання, на бурю так схоже.
Наче подих ти робиш в останнє.
Він тримає тебе поза часом.
Не розірвані тягнуться нитки.
Як маяк на бездонній долині.
Все чекає над морем ту зірку.
Загубив як обручку пісками!
Загубив наче камінь бажаний!
Все чекає вона твої руки!
Щоб зробити той подих останній.
Ти пішов як забутий туманом.
Як забутий морськими дощами.
Ти пішов весь розбитий роками.
По дорозі розлогій думками.
В голові твоїй крутиться хвиля.
Що ніколи тебе не любила!
Що пограла у карти з Нептуном!
І як зірку морську дном розбила.
Його очі боялись дивитись.
Повернутись до ніжного тіла.
Його ноги боялись спіткнутись.
Бо вона вже його полонила.
І нехай це кохання над часом.
Він сидить на розлогому полі.
І жалкує про те що не слухав.
У сльозах її слів повних болю.
Він вбиває свою крихку душу.
І розкидує серце по світу.
Як хрусталь що розбила царівна.
А йому так хотілося жити.
Він у спогадах губиться часто.
Бо боїться секунди забути.
Як дивився в зелені ті очі!
І хотів все назад повернути.
Як він гладив її ніжні плечі.
Що як шовком покрили безодню.
І тримав її тіло над світом.
Хоча руки як крига холодні.
Він запалював серце цілунком.
А в кінці погасив ніби смертю.
Вона була для нього дарунком.
Який з пам'яті більше не стерти.
Він боїться туди повернутись.
Бо боїться її вже немає!
Як той берег пустує у морі.
А душа небесами літає!
Краще вмерти полями забутись!!
Все дощем позмивати до краю!!!
Попроси мене повернутись!..
Я безмежно в коханні згораю.
Не кажи що ти чайкою була!!
І розбилась об темні ті скали!!
Навіть краще щоб ти потонула.
І я подих зробив вже останній.
І відчула вона що злітає.
Серце впало, і змилось у море.
І вона поцілунком об скали.
Розбиває чекання холодне.
Все злетіла, вже вільна душею.
І зробила той подих останній.
І відчула той дотик на тілі.
Що чекала роками востаннє.
Він дивився в зелені ті очі.
І боявся сказати хоч слово.
-"Мене змило грозою у море".
-"Я розбилась об скали весною".
V/M v.poet_ "Розбиті Морем". Присвячується: T/M (Будьте справжніми).
