Хвилю ганяє вітер
по темному, хмурому морі..
Вона одягає светр
на цьому морському просторі.
Я одягаю светр..
холодно дуже у плечі..
Вільний.. холодний вечір,
як крики у небі лелечі.
Замерзли малі лелечата,
від мами у низ відлітають..
Їх осінь убила проклята..
Лиха! На землі помирають.
Упала і мати лелека..
розбилась у нас повз очами..
У тілі відчулася спека
й полізли печалі думками.
Пригода нас ця не навчила,
в обійми назад не з’єднала..
Ти просто і далі жаліла..
ти далі тихенько ридала.
Хвилю ганяє вітер
по темному, хмурому морі..
не грів уже навіть і светр
на цьому морському просторі.
Я віддаю тобі светр,
за це обіймаєш не ти..
За це обіймає вітер
і холод його самоти.