ми волочилися космосом багато-багато століть,
ми шукали собі такого-сякого притулку.
аж бачимо: ваша похилена хата, як печериця, стоїть
ледве-ледве в цьому забутому
ліквідованому завулку.
що ж, наша довга подорож добігла своєї мети.
ми цю планету поправимо, а ви повинні піти.
ви бачили наші знаки на небі – ото воно й було.
не кажіть тепер, що ми напали підступно, –
як німці! тепер ви повинні померти.
на жаль, ми прийшли не з миром. немає часу на прощання.
ви мали дві тисячі років – що ви робили весь час?
ви мріяли, і сподівалися, що такого не може бути.
– відкиньте всі сподівання, готуйтеся помирати.
ой,
ви ж нас не бачите й не чуєте. це дуже-дуже сумно,
що ми вже тут, і почали змінювати атмосферу.
ми – чужі в вашій хаті, – незабаром вона буде нашою,
ви станете чужими, вас буде вигнано геть.
ми змарнуємо вас, залишимо тільки тіні.
шпигуни повідомляють, ви вже й так не достоту люди.
ваші нові господарі наказують вам загинути:
таких рабів нам не треба, що не хочуть оборонятися.
прийшла ваша доля. прийміть цей щасливий факт.
ваша доля: пропасти, як щурам з корабля, що тоне.
ми – сильніші як раса навіть без цих технологій,
що дозволяють очищувати світи в лагідному режимі.
ви шанували закони природи? розумно. вклоніться їм знов,
і шукайте собі домівки, де панують добро та любов
choking on your screams, motörhead
