«Далекий шлях, а часу в нас так мало!»
(Франческо Петрарка)
Ми думали, що життя – це книга,
А це лише вервечка
Уламків часопростору
Нанизаних на нитку почуттів.
Вервечка, що тягнеться в темряву,
Яку перебирають пошерхлі пальці
Гончара, що майструє тіла
З липкої жовтої глини
Та прозорої води часу
(як легко вдивлятись в майбутнє!),
Ліпить собі іграшки –
Персонажів театру лялькового.
Вони грають йому смішну виставу
Про те, що смерть неминуча,
Грають і розбиваються,
Руйнуються
На порох сухий,
На пил під ногами босими
(Черевики давно загублені,
Бо набридло їх витирати
Від пилу зірок
Килимком під дверима Всесвіту).
Пошийте хтось завісу смугасту –
Треба ж цій драмі антракт
Хоч інколи влаштовувати,
Щоб ляльки могли усвідомити,
Що сценарій мелодрами глиняної
Написано сірими чорнилами,
Пером крила чорного крука,
Що дзьобав падло
Мертвого тіла Галактики.
А коло гончарне все крутиться,
Глину руки старезні місять,
У променях злих зірок
Нові іграшки-пищики випалюються…
А над квітами ґоґодзів
Гудять джмелі волохаті:
Сторожі запашної неплинності,
Вартові нових хвилин нетлінності.
Слухайте їх гомін прозорокрилий –
Може тоді щось втямите,
Перш ніж сховають вас
У ящик тисовий
Для глиняних іграшок-пищиків
Струганий.
Який чудовий, я би сказав - глибинний філософський вірш. Який своєю глибиною дістає до інтелектуальної людини і навіть аж до моторошності оголеної реальности сьогодення і навіть глобальніше..., друже Артуре. Браво!
Артур Сіренко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
...насправді часу в нас набагато більше,ніж думаємо,а саме-ціла вічність(то я пробую прокоментувати епіграф)
щодо вірша-вразило,дуже...глибоко,проникливо...терпко і солодко водночас...ніби весь Всесвіт на одній маленькій долоні....
Артур Сіренко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
У нас справді попереду вічність. Хоча є альтернативна точку зору - тут можна сперечатись, бо як воно насправді не знає ніхто.....
Це просто текст який мені написався. А про кого він - хто зна.... 
