В Богодухівці по плану
У Темченка Омеляна
На Дніпровьских на просторах
Народився син Григорій.
Підростав синок і з часом
Закінчив тут 10 класів,
Кинув батьківські пороги,
Став, як мріяв, педагогом,
Бо з села в кінці кінців
Їде вчитись в Чернівці.
Усміхнулась йому доля:
У житті зустрілась Оля.
Він до неї доходився,
Що на ній і оженився.
І пішли по верховині
Син Борис, дочка Галина.
Так і стали поселенці
Для нас, східних, «западенці».
А дорога ж так і стелиться
Із Селятина в Киселицю!
Він хотів би стать інспектором,
Але ставили директором.
В Прикарпатті має слід,
Бо робив 17 літ,
Потім діток і дружину
Перевіз на Згурівщину.
У двох школах покрутився,
А в Жуківці поселився.
Важкувато, трохи з болем
Збудував він нову школу.
Його цінять жуківчани,
А з РАЙВНО ішли догани…
І ось йому вже 60,
І кожен хоче побажать,
Щоб здоров’я козака,
Щоб вік була міцна рука,
Хай років зо три не стрижеться,
Відростить метр оселедця,
Поправить вдома всі діла,
Складе історію села,
І хай для пам’яті людей
Створить в Жуківці музей.
Щоб пив із чистої криниці,
Щоб оглядались молодиці,
Хай поцілують внуки зранку
Не тільки Оленька й Богданко.
Хай усміхається дружина,
То мо’ й нальє коли чарчину.
Нехай розводить власні бджоли
І не хворіє хай ніколи.
Нехай козацькому народу
Повік не буде переводу.
14.08.1991
