Жив у господаря Бровко,
Піднімався раненько,
І вірно служив,
Та все-таки чимось не догодив.
Прогнав пса господар, ні їсти, ні пити,
І навіть у двір не велів заходити.
Отож пес тинявся, ходив він усюди,
Про нього, бродягу, вже знали всі люди.
Одного ж бо разу діти з села
Пішли на ріку, де глибока вода.
І був серед них і господаря син.
Миколкою звався, був для всіх проводир.
Купалися діти, весело було,
Побрів і туди наш бродяга Бровко.
Можливо, хтось кине хліба кусок,
А ,може,не з'їсть якийсь пряничок.
І раптом з дітей хтось як крикне"Біда!
Миколка втопився, Миколки нема!"
Злякалися діти,дуже злякались,
Усі ,як один порозтікались.
Всі бігли господарю тому сказати,
Що треба Миколку його рятувати.
Та тільки Бровко не злякався нічого,
У воду пірнув, виніс того малого.
Прибігли вже люди й господар прибіг,
Від страху тремтів, говорити не міг,
Побачив Миколку, що руку підняв,
А поряд Бровка , що його вже лизав!
"Ось кому вдалось врятувать ,як нікому!
Прости ,вірний друже, ходімо додому!"
