В мене кімната була із окремим ходом,
Я був легенем, жив один.
Кожен раз, як була охота,
У кімнату цю знайомих водив.
Друзі мої проживали з тещами,
З дружинами, подібними до їхніх тещ.
Надто повними, надхудющими,
Утома, мов зливи, обридла теж.
І щороку з літа в літо,
Приносячи в світ хлопчаків та дівчат,
Поставали жони символами гніту,
Статуями нестатків, притчами у речах.
Мої товариші любили жон.
Тому і питались частіше й частіше:
- Чому не одружишся? Авжеж, піжон!
Хіба ти щось тямиш в сімейній тиші?
Мої товариші не любили жон.
Їх вабили панночки з молодими руками,
З очима,
у котрі,
як в кола жорен
Падаєш,
падаєш,
наче камінь.
А я мав огиду (повсякчас у клопоті),
Та зайвого зроду і не питав.
Я просто давав їм молоти копи ті.
Ключа просили, а я – давав.
Переклала з російської мови Єлена Дорофієвська
___
Ключ
У меня была комната с отдельным ходом,
Я был холост и жил один.
Всякий раз, как была охота,
В эту комнату знакомых водил.
Мои товарищи жили с тещами
И с женами, похожими на этих тещ, -
Слишком толстыми, слишком тощими,
Усталыми, привычными, как дождь.
Каждый год старея на год,
Рожая детей (сыновей, дочерей),
Жены становились символами тягот,
Статуями нехваток и очередей.
Мои товарищи любили жен.
Они вопрошали все чаще и чаще:
- Чего ты не женишься? Эх ты, пижон!
Что ты понимаешь в семейном счастье?
Мои товарищи не любили жен.
Им нравились девушки с молодыми руками,
С глазами,
в которые,
раз погружен,
Падаешь,
падаешь,
словно камень.
А я был брезглив (вы, конечно, помните),
Но глупых вопросов не задавал.
Я просто давал им ключ от комнаты.
Они просили, а я - давал.
(с) Борис Слуцкий
ID:
853600
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 03.11.2019 19:24:44
© дата внесення змiн: 04.11.2019 15:27:26
автор: Єлена Дорофієвська
Вкажіть причину вашої скарги
|
Гарний переклад. 
