Ти поїдеш далеко. Під ранок
Пісню: «Забути, забути, забути.»
Проспівають колеса. Серпанок
Туману, потяг, настоянка рути –
Ліки для серця. А присмак отрути?
Здалося… Утікати від рамок,
В безвість, у спокій, у тишу – в нікуди!
І за спомином кожним сафарі –
Постріл – знешкоджено – все – не існує!
Не піддаватись темній примарі
Пам’яті. Ім’я не згадувать всує.
Навіть імперії щось та руйнує!
...Очі, до речі, у нього карі.
І ні час, ні відстань це не лікує.
