А знаєш, колись їм прийдеться надати відповідь
На кожне питання, що їхні турбує голови.
Усе пояснити, усе пов'язати нитками.
Сказати, хто той, що на небі зірки вимальовує.
⠀
Чому шелестить листва, чому сонце гріє?
А звідки беруться смачні шоколадні цукерки?
Чи правда, що здійсняться всі їх дитячі мрії?
Чому, щоб молитись, люди ходять до церкви?
⠀
Спочатку прості питання, складніші скопом...
Наприклад, чому у киці немає лапки?
Чому вчора в школі у Каті синець під оком?
Чому до Андрія і Наді не ходить татко?
⠀
Чому до бабусі ми більше не прийдем, мамо?
Чому ми залишили Рекса у тій лікарні?
Колись ми питали з тобою усе так само.
Та всі наші спроби дізнатися правду — марні.
⠀
А знаєш, колись їм прийдеться сказати чесно.
Що Катю б'є вітчим, бабуся і Рекс вже мертві.
Що іноді це життя — найлютіший месник.
Що відчай тоді, коли вже не боїшся смерті.
⠀
Що біль від кохання сильніше кісток поламаних.
Що друзі так часто враз обертаються ворогами.
Те, що ненавидиш колись може стати знаменем.
А те, що кохаєш, врізатиметься ножами.
⠀
Так, їм колись прийдеться надати відповідь.
Але трохи згодом, нехай ще живуть примарами.
Нехай їх дитинство буде засіяне квітами,
А не війнами, а не вогнищем, а не чварами.
