Дощем про тебе небо сповіщає,
Коли сумуєш – б’є в вікно гроза,
Але вони єдиного не знають:
Як у розлуці по щоці біжить сльоза...
І невідомо зовсім їм, на жаль,
Як почуття ховаються в куточок,
І як народжується той нестерпний страх,
Що вмить вбиває справжності шматочки..
Ніяк їм не відчути тв́ого стану,
Не просковзнути повз думки твої...
Вони – неначе станцій душ невидимі причали,
Що в миті розпачу й жалю лише оѓорнуть кр́ильми...
