Приходять, знаючи потребу,
Свою... Не твою, а свою...
Ми ж, все вдивляючись у небо,
Шепочем вкотре, щоб почув,
В молитві тихій, щире слово,
Такої спраглої душі,
Десь заблукавшого народу
Й Всевишній милості, зумів
Перстом вказати шлях додому,
Де розцвіте, неначе сад,
І звичай рідний й рідна мова,
І вже ніколи супостат
Не ввійде, злодієм, у хату,
І на своїй таки землі,
Дітей зустріне ніжно мати,
В обіймах радісних весни...
