Доню, квіточко, чічко, лелітко… Така ладна, як ружа-потіха! Позолочена льоском, позлітко, ви́чепурена дзвоником-сміхом. На щоках грає латво рум’янок, на вустах вогких ― сонце у росах. У зіницях ― грайливий кришталик, ясні китиці ― в шовко́вих косах. Цвітко, зіронько, мамина пташко, пам’ятай про своє коріння. Хоч як у житті було б важко, бережи свого серця проміння. Слухай Ангела. Він розкаже про непізнані таємниці. Вказівним тобі пальцем вкаже шлях до Божої до правиці. Розглядай свої сни в насолоду, то є інший світ ― нетутешній. Спозирай у рухому воду, вона знає твій день прийдешній. Смійся серцем, тримай добро в оці, люби Божий світ і кохай. Проявляй лиш хороші емоції, а недобрі ― ліпше не знай. В тому світі ніц не є вічно. Ти живи, доню, так, щоб світити. Все найкраще тримай в душі міцно і ніколи не квапся жити. © Ольга Береза
ID: 827055 ТИП: ПоезіяСТИЛЬОВІ ЖАНРИ: ЛіричнийВИД ТВОРУ: ВіршТЕМАТИКА: Філософська лірика дата надходження: 27.02.2019 16:28:44 © дата внесення змiн: 07.03.2021 18:25:20 автор: Ольга Береза
Проект ініційовано у 2002 р. київським поетом Євгеном Юхницею Правила щодо cookie