Новітнім емігрантам України
Поверни мені теплі хвилинки.
Поверни, як ікону, молю.
Я для тебе, моя половинка,
Знову світ чарівний прихилю.
На руках буду радо носити,
Хоч вага, безумовно, не та.
Ніжні коси безтямно пестити
Посивілі за спільні літа.
Розкажу про далекі дороги,
Дивовижні незнані краї.
Розтоплю в твоїм серці тривоги,
Чорні згадки і думи сумні.
Тільки де ж тебе нині зустріну?
Я полинув в незвідану даль.
Віднайшов підходящу заміну,
Та не близьку й не рівну, нажаль.
Але й ти подалася в замор’я
Від розпуки й німої журби.
Прихилилась до когось від горя
На роки, на життя, назавжди.
Розлетілись ми в різні сторони
Ти на захід, я звично на схід
Наші спільні стежки переорано,
Щоб навіки забувся їх слід.
В чужині, ми наївно вірили,
Віднайдемо наш втрачений світ.
Із коханням, затишком, надіями
Подолаєм байдужості пліт.
Та не сталося, не судилося
Повернутись у юні роки,
Де зустрілися, де любилися,
Як щасливі в льоту голубки.
І тепер ми обоє сирітки,
Що закреслили спільний наш вік.
Діти, внуки - знедолені свідки,
Не простять цю біду нам повік.
2018