|
Дощ зарядив ще з ночі. А я вже кілька годин стояла біля вікна в кухні і з сумом проводжала свої плани на день, що летіли шкереберть просто у брудні калюжи. Ще вчора гідроміцентр обіцяв на сьогодні ясний сонячний, безхмарний день. А вже зранку...
Цей день з давніх давен вважається найсприятливішим для збирання деяких цілющих і магічних трав. Вже завтра збирати їх буде безглуздо - для цілющих настоянок ще знадобляться, а от для чаклунських... А я ж мала на них велике сподівання, адже я відьма!
Так, я справжня родовита відьма у сьомому коліні, з досвідом предків та власним потенціалом. Та, напевно, я безталанніша за увесь свій рід. Від мами я отримала багатий спадок: приваблива зовнішність (струнка фігура вкупі з довгим русявим волоссям і яскраво-зеленими очима), сильний відьомський дар та затишну двокімнатну квартиру на сьомому поверсі багатоповерхівки у спальному районі. Від батька - лише ім'я, родимку над коліном та тотальне невезіння. А не повезло йому в житті крупно - він одружився з моєю мамою. А вона ще та була відьма!!!
Мені ж не щастить у всьому! У професійному плані я чудово справляюся, але чомусь усі мої зілля мають непередбачуванні побічні ефекти: засіб для жіночої привабливості супроводжувався послаблюючою дією, а настоянка для потенції виявила побічний снодійний ефект. І підступність мого зілля в тому, що побічна дія проявляється у найвідповідальніші моменти. Скількох клієнтів втратила!!!
Я виправляла рецептуру, змінювала складові. Мої зілля мали стовідсоткову ефективність. Та побічна дія залишалася, лише змінювалась зі зміною складових.
В особистому житті мені не щастило катастрофічно! Кілька нетривалих романів закінчувалися після того, як чоловіки дізнавалися про рід моєї діяльності, або зникали по-англійськи, коли зранку, готуючи сніданок або шукаючи каву, знаходили у кухонних шафках склянки з сушеними лапками павуків та заспиртованими очима ящірок. А мені вже двадцять п'ять! Я заміж хочу!
Сьогодні мені не поталанило вкількасоте. Сприятливий день для чаклунської практики на свіжому повітрі у лісі та полі, а погода з мене насміхається. Я сумно зітхнула, проводжаючи поглядом струмені води, що линули вниз, до бурхливого потоку, який нісся асфальтовим руслом. Відвернулася від вікна і пішла прибирати приготовані з вечора кошики для трав.
Щоб не втрачати зіпсований день, вирішила приготувати приворотне зілля. Готове вже закінчується, а розпочнеться навчальний рік - студентки косяком підуть.
Я пошаруділа в шафах та озброїлася дюжиною скляночок та пакуночків з травками та настоянками і приготувалася до таїнства.
Ви не думайте, що у ХХІ столітті відьми готують свої зілля у котлах і на відкритому вогнищі. Сучасні відьми знаходять прогресивні засоби, модне обладнання та використовують передові технології. Я от, наприклад, готую зілля у... мультиварці. І час економлю і місце, ще й функцій там безліч.
Кухнею розсіялися запахи ромашки та м'яти, кориці та мускатного горіху, лимону та розмарину. Я швидко зсипала всі складники у мультиварку, залила водою, білим сухим вином, обрала потрібний режим та натисла кнопку старту.
День минав бездарно й безцільно. Приворотне зілля настоювалося. Дощ не вщухав ні на мить. Я ж ходила квартирою, не знаючи чим себе зайняти.
Врятував мене дзвінок від подруги:
- Алько! - крикнула вона у слухавку.- Едік Мене кинув! Ти мені потрібна у нашому барі. Я хочу напитися! - і, не чекаючи моєї згоди, закінчила розмову.
Я визирнула у вікно. Брррр! Дощ глузливо задріботів по шибці. Сірий насуплений день вкривався ще сірішими сутінками. Ні! Виходити надвір, не хотілося аніскілечки. Та прохання подруги звучало досить безапеляційно. І сумління не дозволило мені залишити дівчину, що страждає, напризволяще. Швидко вдягнувшись, взувши гумові чоботи, схопивши плащ та парасольку, помчала рятувати подругу.
Поки чекала тролейбус, змокла навіть у плащі та під парасолькою. Штовханина у тролейбусі була гіршою, ніж у час пік, тому вивалилася на своїй зупинці я досить пом'ятою, ледь встигла сховатися під навіс від дощу.
У бар заходила в не досить презентабельному вигляді. Роззирнулася у пошуках подруги. Її не було. Зателефонувала їй, дізнатися, чому вона запізнюється.
- Алько! - щасливий дівочий голос не дав мені навіть рота відкрити. - Все! Відбій! Едік попросив вибачення. Ми помирилися! Ну добре, бувай!
В цю мить мене добряче штувхонули в спину:
- Чого стала? - пробасив бугай, який штовхнув мене, заходячи до зали.
А я й не помітила, що й досі стою у дверях. Тепер мені самій захотілося напитися, як інакше боротися зі своїм невезінням?
За стійкою сидів лише один чоловік. Мимохідь глянула на нього, сідаючи на стілець біля стійки. Гарний. Чорнявий. Років тридцяти. Має брутальний неохайно-стильний вигляд. Та ще й триденна стерня на щоках та підборідді. Не люблю таких. Брюнетів не люблю. Неголених не люблю. Поглянула - і забула. Не мій стиль.
- Подвійний еспрессо. - замовила.
Подумала про своє бажання напитися.
- Додайте кон'яку. - попросила.
- Не варто. - чоловік за стійкою заперечливим жестом відмінив у бармена моє друге замовлення.
- Чому це не варто? - обурилася я. - Я випити хочу!
Незнайомець навіть не повернувся, лише усміхнувся у свій бокал на мій гнівливий випад.
- Для кави зараз занадто пізно.- менторським тоном промовив він.
Я поглянула на паруючу чашечку перед собою, що вабила неповторним кавовим ароматом та спокусливою пінкою. Не втрималася і сьорбнула. Я відверто не погоджуюся з цим невігласом: для кави ніколи не буває пізно.
- Не варто змішувати такі благородні напої з багатим глибоким смаком. Нищити цю гармонію - справжнє блюзнірство. - продовжував філософствувати мій сусід. Він зовсім не дивився на мене, та усміхався моїм словам, діям, і, здавалося, навіть думкам.
Не люблю невігласів. Не люблю моралістів.
- А якщо хочеться випити, я запропоную ідеальний варіант.- мовив він.
- Який це? - мені стало навіть цікаво.
Я з чеканням подивилася на його усміхнений профіль, та в цю мить він обернувся на мене. В його зелених очах здивування змінилося задоволенням, а губи, що спочатку здивовано округлилися, знов розтяглися у сліпучій щирій посмішці.
- А ти гарна!
Не люблю зеленооких чоловіків. А підлесників взагалі ненавиджу. Де він побачив у жалюгідному, мокрому, розтріпаному опудалі красуню?! Я знов повернулася до свого напою.
Хлопець жестом покликав бармена, тим часом нахабно пересідаючи ближче до мене.
- Будь ласка, "Приворотне зілля". - замовив він, а я тохи не вдавилася кавою.
Коли бармен поставив на стійку коктейльний бокал з прозорим напоєм та маслинкою, я здивовано запитала:
- Мартіні?
Нахаба заперечно похитав головою:
- Вермут. Мартіні - то лише марка. Або коктейль. А це справжній вермут, настояний на диких лугових травах. - він з таким захватом розповідав, наче сам особисто настоював оте вино на травах. - Ти вдихни, відчуваєш, який купаж ароматів?
Я обережно вдихнула. Справді, на мене війнуло літнім різнотрав'ям: свіжість м'яти, терпкість деревію, пряність гвоздики, м'якість ванілі та гіркота полину. Я із задоволенням пригубила, примружуючи очі від насолоди.
- Вермут має основний таємний інгредієнт, про який всі знають - це полин. - чула я далі голос нового знайомого, роблячи ще один ковток солодкої зваби.- Про те, що полин - є основним компонентом вермуту, знають всі, а те, що саме він робить вермут приворотним зіллям, лише обрані.
Цієї миті я розплющила очі. Він так само усміхнено дивився на мене, та це чомусь вже не дратувало.
- І не раджу пити його нерозбавленим, можна швидко сп'яніти. - він поклав металевими щипчиками шматочок льоду до мого бокалу.
****
Я прокинулася від яскравого світла, що заливало мою кімнату. Голова боліла.Скільки ж я вчора випила? Згадала вчорашній вечір. Як просила бармена поновити. Як поглянула в ті зелені усміхнені очі - і затягло в їхню трясовину. Як підхопили міцні чоловічі руки і віднесли до таксі. З яким жаром сама цілувала його вуста та безсоромно тулилася до дужого тіла на задньому сидінні таксі.
Повернула обличчя. На сусідній подушці примостилася чорнява голова потилицею до мене. Усміхнулася і зашарілася від наступної згадки: гарячі вологі губи залишають доріжку з цілунків на моїх грудях, на животі, а жорстка колюча щетина, ледь торкаючись, породжує в тілі яскрафий фейєрверк відчуттів. Лише від згадки накотило збудження. Час випити кави. Він правий, це її час.
Дві ложки кави до мідної джезви, вода і, подумавши, кинулася до шафки, розтерла пальцями дрібку полину та додала до кави.
Напевно аромат збудив мого чорнявого відьмака, адже він підійшов і обійняв мене ззаду, залишивши на шиї шалено збуджуючий цілунок.
- Ах ти моя маленька відьмочка! Готуєш для мене приворотне зілля?
Я вже казала, що люблю брюнетів? Просто обожнюю зеленооких чоловіків. А від неголених я просто в захваті!
ID:
838597
Рубрика: Проза
дата надходження: 12.06.2019 22:51:35
© дата внесення змiн: 12.06.2019 22:51:35
автор: Ана Пест
Вкажіть причину вашої скарги
|
