І де би взять мені
того золотого меду,
на твої вуста, щоб солодкі стали всі слова.
Там на глибині
душі твоєї жити буду,
твоя особиста вічна мавка лісова.
І не стане сил
тобі змайструвати вчасно
з любистку й полину хитрий та надійний оберіг.
Знаю, не просив,
та сама посію рясно
у душі зерно сумніву і вийду за поріг.
Піду у поля
і не озирнуся навіть,
без тіла та душі можна і босоніж по стерні.
Дотиком руки
можна оживити пам'ять
та ніколи ту маленьку дівчинку в мені.
Покровительниці, охоронниці та й взагалі душі дерев-це Дріади. А Мавки в давньоукраїнській міфології — це душі померлих дітей, які живуть у лісах та в полях а стосовно одягу-не зустрічала, не знаю, повірю Вам на слово
Цікаво написано... та мені здається,то не так просто, бо маленькі дівчата живучі, як кішки : і схочеш з жінки її вигнати, а заховається десь під шафу, що й пилососом не налякаєш
От,Ярославе, усю містичність образу Ви отим пилососом перебили Хоча,Ви і правий, якась частинка тієї завжди залишається,щоб потім,за сприятливих умов,знову про себе нагадати