В старій хатині заховався сум
Під сірими від часу рушниками.
Узори їх ще бережуть красу,
Що маминими створена руками.
В них дивовижних маків пишний ряд,
Волошки із колоссям обнялися.
З портрета очі мамині зорять
Крізь запах чебрецю і дрібнолисту.
Он мальви заглядають у вікно:
Кортить і їм на диво подивиться.
Цим квітам теж, мабуть, не все одно:
Чи жита то колосся, чи пшениці.
Ті рушники – чарівне полотно.
В них – доля жінки, котра вишивала,
І покоління роду не одно,
Що витримало не одну навалу.
В них древо роду гіллям піднялось,
Його не знищити, ані зламати.
Усе, що малося в житті, те відбулось,
Та вище всього оберегом мати!
27.07.2018.
Ганна Верес (Демиденко).
Очень трогательно, прекрасно! Сразу и моя мама вспомнилась, и детство. Спасибо! 
Гарний вірш! Мама вишивала - добру долю дарувала... 
