Палке кохання ще з шкільного стажу…
І плани про одруження, сім’ю.
І мрії про синочка й дочку зразу,
І вічне в сяйві місячнім «Люблю…»
Вже й перші кроки щастя наближали –
Вони у ЗАГС заяву подали.
Та долі злої віроломне жало
Розбило мрію, що лишень звели.
Лікарня, й раптом ця важка новина:
Вона не зможе мати діточок…
І думка втішна про дочку і сина
Розбилась й зникла, наче хвиля об пісок.
Його вона любила так безмежно
Й псувати не наважилась життя,
Що кинула в сльозах, беззастережно:
«У мене – інший!» - і пішла без вороття.
Життя не склалось, так і самотою
Вже звикла коротати вечори.
Робота, друзі, час йде чередою,
А згадка лине до минулої пори.
Вони так і не бачились відтоді,
Залишив місто він і, кажуть, назавжди.
Та зустрічі випускників – у моді.
І він на зустріч теж прибув сюди.
Змужнілий погляд і усмішка рідна…
У неї серце от-от вирветься з грудей.
Та зовні – спокій, зовні – і не видно…
В розмові – запитала про дітей.
А він, щасливий, показав світлину,
Де двійко славних, кучерявих малюків.
«Не в тебе… Мабуть, схожі на дружину,» -
Сказала, дивлячись на дітлахів.
«Народжувати їй заборонили,
Але дружину заспокоїв я.
Ми цих чудових діток всиновили…
І ось тепер прекрасна в нас сім’я!»
Життєво!. Нажаль в житті доля не завжди щедра буває... Та все ж надія нехай не вмирає...Завжди є вихід,поділитись щастям.
Гадаю, щоб бажання було, тоді комусь отримать його вдасться...