Тому, хто зумів розгледіти мою суть,
Серця мого зачепивши ліру, мої вуста
Хочуть сказати пошепки "Просто будь...",
А вимовляють німо "Не йди, зоста..."
Та поміж нас зостанеться німота,
Та, що болить занозою у душі...
Той, хто пішов, не знає, що саме та
Так щиросердно дарує йому вірші...
Я залишаюсь на острові самоти,
Звідки кричи - не чутно ні звуку, жаль...
Жаль, що зотліли у попіл колись мости,
Та не вдалось згасити мою печаль...
Та не порушити словом цю тишину,
І цю пустелю тиші не перетнуть...
Тому, хто серця мого зачепив струну,
Лиш залишається право мене забуть.
