На горищі старого будинку,
серед безлічі старих речей.
Знайшла знайому обкладинку,
щоденника, що загубився із очей.
Я шукала вже декілька років,
він стояв серед книг і газет.
Трепіт серця й невпевнених кроків,
я тримала ніби скриню монет.
Він покрився пилюки роками,
палітурки вже колір змінив.
Тільки почерк незмінний віками,
тут душі моїй двері відкрив.
Примостившись тихенько в куточку,
я відкрила немов щось з багатств.
Тут дитинства мого перші кроки,
юності фініш й стабільності старт.
Пригадала, як вперше писала,
як до школи спішили немов на парад,
як оцінки усі рахувала,
і раділа, що більше з них п'ять.
Потім перше кохання і сльози,
юність, друзі, усе як завжди.
Зараз модно писати в мережах,
статус "складно", але це півбіди.
І життя розкладе на полички,
все, що має відбутися й так.
Іноді краще усе записати,
Пам'ять має властивість помилки стирать.
Я сміялася щиро над тим, що писала,
й взагалі чи змінилась сама.
Та скажу я, Вам чесно й відкрито,
таж сама, що раніше була.
Я радію, що він віднайшовся,
збережу собі як раретет.
Інколи краще сховати в коробку,
ніж поставить в сміттєвий пакет.