Тій, що носить зашпилене листя в волоссі
напровесні.
Май
Дивно звучить, коли другий місяць весни надворі
розбуджений
п*янко переминається з ноги на ногу
Вона покинула холод
Тепер половіє ранками співомовно
Птахи забирають весь слух,
Як визираєш з-за ганку щоб ввійти у судомну свіжість
повітря глибко ковтай
Лиш прокинутися треба
треба Розплющити очі аби
увійти у
+++
грозу, яку так довго чекала, переждала у ній
не заховалась у пристінках багатослівних будинків
із такою ж кількістю поверхів.
залишилася у
краплі ловили тебе на півслові, коли змагалася їх переловити
перетягнути на свою сторону лиця
вдало зморювала шийні хребці
тоді виходить вони,крапельки, мов би й не мають утворювати калюжі-затори
адже ти стала великим ставом,
якому осталося лиш наповнитись рибою
прудкохвостою
+++
після вільготних стрибків між водними бульбами
заварюєш каву із старої львівської джезви
вона особливо пахне
духмяно побіля вікна, коли ти розкинула погляд у смужки неба,
що неустанно нахмурює брови та блискотить ціпками
втомився уже далебі стільки кружляти вічний танець.
ми йому простимо старечий кашель
+++
наповнення сходить, коли все мовчить
непорушно гортається білий аркуш мотивів
ідей. заплющуєш очі.
відчуваєш біт серця
пробуєш підлаштувати дихання
на стук-стук
зникає будь-яке дис
добудовується консонанс
Зява справжнього мелосу
+++
тоді твої повіки говорять скляристому тілу очей
найважче йти із собою внутрішньо.
чути наповненість власним світом, що не втікає від "радості й зла"
від себе самого.
врешті-решт не стає біженцем серединної Я
душі у ветхому тілі
+++
зрозуміла мовчання
віднайдення слова на язиці, тепер не пручається
проковтнута щира істина
гріє. зсередини пахнеш сосновим бором.
ти засаджена
ти будеш - ліс
