Здається , недавно бруньки наливались,
Зелені листочки були.
У дзеркалі-річці верба милувалась
На пишнії віти свої.
Роса світанкова — мов камінь коштовний;
Виблискує сяйвом кришталь .
Тумани імлисті — мов убір шовковий,
Ще й світла небесна вуаль.
Тендітна, вродлива верба розцвітає,
Їй заздрять тополі здаля.
І вітер проміння їй в коси вплітає,
І свіжість дарують поля.
Усе навкруги - наче пісню співає,
І стелить свій килим трава,
А вітер хитрущий тихенько питає:
«А кращих хіба небува?»
Верба усміхалась і не сподівалась,
Що літо так швидко мине.
З вітрами осінніми вигляне старість.
Й холодним привітом пройме.
І падає листя у мутнії води,
Із листям краса опаде...
Горбата, стара, без колишньої вроди
Весняного вітру ще жде...