Я повернулася туди,
Де пахне васильок і м'ята,
Де босих ніг малих сліди
Стрічає на світанку хата.
У вікна заглядає без,
Город біжить з горбка до річки,
І свіжа синява небес
Цілує розпашілі щічки.
У кошику курчата аж
Побились, лізучи на квочку.
Бабусин шепіт:"Отче наш"...
Тремтять поклони у куточку.
Із печі - аромат борщу,
За скринею висока лава.
- Бабусю, де Ви? Помовчу...
- Я тут, дитино, ти б поспала...
Я повернулася в оці
Святі краї малого раю,
Можливо, серед чебреців
Своє дитинство відшукаю.
Хатини глиняна стіна,
Тягнусь до сволока рукою.
Очиці мовчазні вікна
На мене дивляться журбою.
Нема бузку, сад постарів,
Заросла стежка до порога.
Початок всіх моїх світів...
Стою, загорнута у спогад.
. . .
Погладить сонце по плечу,
Лице від сліз рукою витру.
- Бабусю, де Ви? Помовчу...
- Я тут, дитино, - шепіт... вітру.
18.01.2018р.
Дуже гарно. Ваші спогади стривожили і серце і душу.
Ех … Та якби ж іще разок
В дитинство де цвіте бузок
І п’янко духмяніє м’ята
Де мама, тато, рідна хата
Де пахне хлібом та борщем.
Від спогадів на серці щем.
Рада що знову читаю твої вірші!!! 
Щемно... 
Очень! 
