Стою і слухаю, а вітер все наспівує,
Як ми з тобою порізно жили,
Стою й дивлюся я, а дощ й собі розписує,
Як ми розгублено дорогами брели.
І раптом сонячно і небо загорілося,
І дощ не плаче вже, а вітер не шумить,
Враз стало тепло так і щоки зашарілися,
А у душі моїй вже кожен нерв тремтить.
І осінь в золоті із небом обіймається,
Як ми з тобою за руки взялись.
І пульс прискорився, і серце виривається,
Дороги-долі наші щиро обнялись.
