Ірина Вовк. "МАРІЯ З МАГДАЛИ" (драма) . Дія ІІІ. З'ява VI, VII (продовження11)
З'ЯВА VІМагдалена сама. Хвилю стоїть нерухомо.
Напливають на неї спогади.Магдалена
Як встав—так і пішов!
Усе покинув!.. І ту кімнату, де йому дала
я стільки щастя... стільки насолоди?!
Вона є поруч... поруч—за стіною...
О, в ній ще чути окрики кохання!..
А як тіла єднаються тут наші...
сплітаються... і в'яжуться в гарячих,
як пал, шалених утисках розкошів!
В очах лиш блискавиці та імла...
І темрява... І, врешті, непритомність!..
А потім—учта!..
Хто ж, хто в Юдеї мешкає—не знає
Іскаріота учт?
(Сахається, огортається шатами,
дрижить.)
А зараз я нужденна... помарніла...
перса запали... Голод... голод гонить—
і настигає... шарпає і мучить!
О скільки часу не було нічого
в моїх устах—лишень вода і хліб!..
...Та учта Юди!.. Пахощі, як море...
веселка барв—то квіти...
квіти... квіти...
тарелі золоті... з ебану дзбани...
потири срібні—мов тіла мідяні,
то чорні й білі—ген повипинались
із повені квіток!..
Он дзвонять чари сміхом кришталевим
уповні срібноп'яного вина...
Солодко плачуть флейти...
М'яко стелять арфи...
Цілують ревно цитри...
Барв веселка!.. І море пахощів!..
1 відтінків потік!..
І все це тут було! При всьому цьому
і над усім цим—я була!
Ось тут... ось тут! Я все це відчувала...
вслухала... бачила!
(її погляд падає на місце,
де стояв Христос.)
тут ба..чи..ла ті очі—такі великі,
слізні і смутні!
Ні!
Бути довше тут не можу! Надто
все це живе в мені!
Живе в мені!
... І ті смутні, великі, слізні очі!
(Огортається шатами—вибігає.)
З'ЯВА VІІ
Юда стає на порозі. Магдалена сахається.
Магдалена—Юда.
Юда
Магдалено!
Магдалена
Пусти мене... пусти—благаю, Юдо—
назавше!
Юда
Зачекай... Не залишай...
Зостанься
при мені... зостанься!
Магдалена
... Юдо, ти визнаєш Пророка!
Юда
Я визнаю?! Ха-ха-ха-ха!
Відкіль ти знаєш?
Магдалена
Знаю... знаю, Юдо!
Юда
Брехня! Ненавиджу Його, бо Він забрав
мені тебе!
Магдалена
Нещасний, що ти кажеш?
Юда
Ненавиджу Його—повторю ще раз.
І я до Нього більше не піду,
лишень зостанься при мені... зостанься,
Магдалено!
Магдалена(приголомшено)
Не підеш
до Нього більше?
Чи правду кажеш?
Юда
Як правда, що кохаю тебе щораз палкіш...
що в'яну з туги... з розпачу
вмираю... по втраті за тобою...
Магдалена
Що ти мовиш? Подумай, Юдо...
Подумай!
Юда
Знаю добре... Магдалено...
(Шепоче.)
Ти молода... я молодий...
щасливі ж будьмо!
життя попереду... і розкоші... і шали...
Зостанься лиш... зостанься…
Магдалена(борючись решкою волі)
Відпусти...
пусти... на Бога!
Юда
Не відходь... зостанься!
Згадай кохання наше...
Спогадай,
о Магдалено—цю поляну квітів,
де розпинала ти колись для мене
намети у сто барв...
Магдалена(поволі поступаючись)
Поляну квітів... сонячну...
Юда
Вернуться
минулі хвилі насолод... вернуться...
Магдалена
Вернуться...
Юда
Зорею осяйною запалаєш
для мене знов!..
Краса твоя воскресне
в любовнім захваті...
Своїм багаттям збудиш
в мені бажання жити...
Магдалена
Я воскресну... запломенію... і роздую жар...
Юда
Пісню пісень ми виспіваєм разом...
бажань вогнисті струни
я напинати буду на перса—
твої перса арфові... Я добуду
з тебе...
Магдалена
Добудеш з мене?..
Юда
Окрик ошалілий...
розбурханої бурі...
шум вітрів, що гнані шалом пожадань...
трем породіллі, що глиб землі пронизує!..
Добуду все!
Магдалена
Юдо...
Юда
Дихнуть на тебе промені весни...
Узвишшя твоїх перс тоді запахнуть
медовим, наче квіти, благовонням...
Магдалена
О, не кажи вже більше— не кажи!
Юда
А твоє лоно
в імлі весняного легкого пуху—буде
мені колискою тужливих пожадань...
всепожираючих...
Магдалена
О Юдо...
Юда
...Твої руки, ніби сніжні крила
ясного херувима, обплетуть
мені рамена... Вознесуться
аж ген на високості морочливі—
і мене вергнуть... вергнуть на краю
крутої скелі—над самим обривом
розко́шів неземних...
Магдалена
Не треба, Юдо...
Юда
Мене огорнеш там своїм волоссям...
... А я, мов журавель, коли на нього
проміння сонячне пливе—примружу очі—
(Тихо.)
змилю дорогу...
Магдалена(майже мліючи)
Юдо...
Юда(тримає її маже непритомну)
Гей, раби!
Входять раби.
... Несіть килими—що, немов веселка,
котру Отець вгорі розп'яв надземно,
коли потопу наказав утихнуть...
... Готуйте ложе, тільки ложе з квітів,
де ще не спочивав ба навіть погляд
людський!..
(Нахиляється до Магдалени.)
Шат нам не треба!..
Слуга(вбігає схвильваний)
Йде твій Вчитель, Пане!
Магдалена(раптово притомніючи)
Пророк іде!
Юда(до прислуги)
Я не впущу Його сьогодні...
(До Магдалени)
Глянь... олійки,
яких не гідне жодне людське тіло!
Магдалена(простягає руку)
Дай мені їх... дай!..
Юда(нахиляючись до неї)
...Яких не гідне жодне людське тіло!
Слуга
Що ж чинити маю,
коли надійде Вчитель твій?..
Юда(з іронією)
Сьогодні
нехай шукає іншої господи!
Магдалена(виривається з обіймів)
Я Йому служити буду!
(Вибігає.)Юда(стоїть непорушно,
потім знервовано мовить)
Ще Його прийму...
Агей, невольники...
Заходять невольники.
Готуйте но вечерю!
(За виданням "Марія з Магдали"(драма). - Львів:Логос,1995)
Дуже подобається 
))) 
