[b]З'ЯВА VІ[/b]
[i][b]Магдалена[/b] сама. Хвилю стоїть нерухомо.
Напливають на неї спогади.[/i]
[b]Магдалена[/b]
Як встав—так і пішов!
Усе покинув!.. І ту кімнату, де йому дала
я стільки щастя... стільки насолоди?!
Вона є поруч... поруч—за стіною...
О, в ній ще чути окрики кохання!..
А як тіла єднаються тут наші...
сплітаються... і в'яжуться в гарячих,
як пал, шалених утисках розкошів!
В очах лиш блискавиці та імла...
І темрява... І, врешті, непритомність!..
А потім—учта!..
Хто ж, хто в Юдеї мешкає—не знає
Іскаріота учт?
[i](Сахається, огортається шатами,
дрижить.) [/i]
А зараз я нужденна... помарніла...
перса запали... Голод... голод гонить—
і настигає... шарпає і мучить!
О скільки часу не було нічого
в моїх устах—лишень вода і хліб!..
...Та учта Юди!.. Пахощі, як море...
веселка барв—то квіти...
квіти... квіти...
тарелі золоті... з ебану дзбани...
потири срібні—мов тіла мідяні,
то чорні й білі—ген повипинались
із повені квіток!..
Он дзвонять чари сміхом кришталевим
уповні срібноп'яного вина...
Солодко плачуть флейти...
М'яко стелять арфи...
Цілують ревно цитри...
Барв веселка!.. І море пахощів!..
1 відтінків потік!..
І все це тут було! При всьому цьому
і над усім цим—я була!
Ось тут... ось тут! Я все це відчувала...
вслухала... бачила!
(її погляд падає на місце,
де стояв Христос.)
тут ба..чи..ла ті очі—такі великі,
слізні і смутні!
Ні!
Бути довше тут не можу! Надто
все це живе в мені!
Живе в мені!
... І ті смутні, великі, слізні очі!
[i](Огортається шатами—вибігає.)
[/i]
[b]З'ЯВА VІІ
Юда стає на порозі. Магдалена сахається.
Магдалена—Юда.
[/b]
[b]Юда[/b]
Магдалено!
[b]Магдалена[/b]
Пусти мене... пусти—благаю, Юдо—
назавше!
[b]Юда[/b]
Зачекай... Не залишай...
Зостанься
при мені... зостанься!
[b]Магдалена[/b]
... Юдо, ти визнаєш Пророка!
[b]Юда[/b]
Я визнаю?! Ха-ха-ха-ха!
Відкіль ти знаєш?
[b]Магдалена[/b]
Знаю... знаю, Юдо!
[b]Юда[/b]
Брехня! Ненавиджу Його, бо Він забрав
мені тебе!
[b]Магдалена[/b]
Нещасний, що ти кажеш?
[b]Юда[/b]
Ненавиджу Його—повторю ще раз.
І я до Нього більше не піду,
лишень зостанься при мені... зостанься,
Магдалено!
[b]Магдалена[/b]
[i](приголомшено)[/i]
Не підеш
до Нього більше?
Чи правду кажеш?
[b]Юда[/b]
Як правда, що кохаю тебе щораз палкіш...
що в'яну з туги... з розпачу
вмираю... по втраті за тобою...
[b]Магдалена[/b]
Що ти мовиш? Подумай, Юдо...
Подумай!
[b]Юда[/b]
Знаю добре... Магдалено...
[i](Шепоче.) [/i]
Ти молода... я молодий...
щасливі ж будьмо!
життя попереду... і розкоші... і шали...
Зостанься лиш... зостанься…
[b]Магдалена[/b]
[i](борючись решкою волі)[/i]
Відпусти...
пусти... на Бога!
[b]Юда[/b]
Не відходь... зостанься!
Згадай кохання наше...
Спогадай,
о Магдалено—цю поляну квітів,
де розпинала ти колись для мене
намети у сто барв...
[b]Магдалена[/b]
[i](поволі поступаючись) [/i]
Поляну квітів... сонячну...
[b]Юда[/b]
Вернуться
минулі хвилі насолод... вернуться...
[b]Магдалена[/b]
Вернуться...
[b]Юда[/b]
Зорею осяйною запалаєш
для мене знов!..
Краса твоя воскресне
в любовнім захваті...
Своїм багаттям збудиш
в мені бажання жити...
[b]Магдалена[/b]
Я воскресну... запломенію... і роздую жар...
[b]Юда[/b]
Пісню пісень ми виспіваєм разом...
бажань вогнисті струни
я напинати буду на перса—
твої перса арфові... Я добуду
з тебе...
[b]Магдалена[/b]
Добудеш з мене?..
[b]Юда[/b]
Окрик ошалілий...
розбурханої бурі...
шум вітрів, що гнані шалом пожадань...
трем породіллі, що глиб землі пронизує!..
Добуду все!
[b]Магдалена[/b]
Юдо...
[b]Юда[/b]
Дихнуть на тебе промені весни...
Узвишшя твоїх перс тоді запахнуть
медовим, наче квіти, благовонням...
[b]Магдалена[/b]
О, не кажи вже більше— не кажи!
[b]Юда[/b]
А твоє лоно
в імлі весняного легкого пуху—буде
мені колискою тужливих пожадань...
всепожираючих...
[b]Магдалена[/b]
О Юдо...
[b]Юда[/b]
...Твої руки, ніби сніжні крила
ясного херувима, обплетуть
мені рамена... Вознесуться
аж ген на високості морочливі—
і мене вергнуть... вергнуть на краю
крутої скелі—над самим обривом
розко́шів неземних...
[b]Магдалена[/b]
Не треба, Юдо...
[b]Юда[/b]
Мене огорнеш там своїм волоссям...
... А я, мов журавель, коли на нього
проміння сонячне пливе—примружу очі—
[i](Тихо.) [/i]
змилю дорогу...
[b]Магдалена[/b]
[i](майже мліючи)[/i]
Юдо...
[b]Юда[/b]
[i](тримає її маже непритомну)[/i]
Гей, раби!
[i]Входять [b]раби.[/b][/i]
... Несіть килими—що, немов веселка,
котру Отець вгорі розп'яв надземно,
коли потопу наказав утихнуть...
... Готуйте ложе, тільки ложе з квітів,
де ще не спочивав ба навіть погляд
людський!..
[i](Нахиляється до Магдалени.) [/i]
Шат нам не треба!..
[b]Слуга[/b]
[i](вбігає схвильваний)[/i]
Йде твій Вчитель, Пане!
[b]Магдалена[/b]
[i](раптово притомніючи)[/i]
Пророк іде!
[b]Юда[/b]
[i](до прислуги)[/i]
Я не впущу Його сьогодні...
[i](До Магдалени)[/i]
Глянь... олійки,
яких не гідне жодне людське тіло!
[b]Магдалена[/b]
[i](простягає руку) [/i]
Дай мені їх... дай!..
[b]Юда[/b]
[i](нахиляючись до неї) [/i]
...Яких не гідне жодне людське тіло!
[b]Слуга[/b]
Що ж чинити маю,
коли надійде Вчитель твій?..
[b]Юда[/b]
[i](з іронією)[/i]
Сьогодні
нехай шукає іншої господи!
[b]Магдалена[/b]
[i](виривається з обіймів)[/i]
Я Йому служити буду!
[i](Вибігає.)[/i]
[b]Юда[/b]
[i](стоїть непорушно,
потім знервовано мовить)[/i]
Ще Його прийму...
Агей, невольники...
[i]Заходять [b]невольники[/b].
[/i]
Готуйте но вечерю!
(За виданням [b]"Марія з Магдали"[/b](драма). - Львів:Логос,1995)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=745607
Рубрика: Духовна поезія
дата надходження 11.08.2017
автор: Сіроманка