Це слово ми завжди промовляємо з усмішкою, бо зразу ж
мимоволі в думках повертаємося в літо двотисячного року. Старшим онучатам , Ані і Андрійкові, скоро повинно було виповнитися по чотири роки, вони були вже «дорослими». Аня дуже просилася сходити до продуктового кіоску самостійно і ми вирішили, що вже можна їй дозволити зробити так, як вона хоче. А треба було купити консервовану кукурудзу, яку онучата дуже полюбляли. Дали пакет, гроші, декілька разів заставили Аню повторити слово кукурудза, провели інструктаж, як потрібно правильно перейти дорогу і те, що додому треба повертатися зразу ж, тільки-но вона скупиться.
З гордо піднятою головою Анюта вийшла за хвіртку і пішла
знайомою стежиною. Звичайно, ніхто й не збирався залишати її без догляду. Через хвилину я вже йшла,ховаючись за деревами, позаду Анюти. Вона йшла не озираючись, щасливо посміхаючись, підстрибуючи, крутячи пустим пакетом . Ось і дорога, яку треба було перейти без допомоги мами чи бабусі. Я з замираючим серцем дивилася, як онучечка подивилась вліво, вправо, почекала поки проїде декілька машин, а потім впевнено пішла до кіоску. Продавчиня, тітка Шура, побачила її, а потім мене, я їй показувала, щоб вона мовчала. Аня стала навшпиньки, заглядаючи в вітрину і нічого не сказавши продавчині, почала ходити понад кіоском, заклавши рученята за спину. Вона весь час повторюва-ла: «Ка-ка-лю-за…ка-ка-лю-за…ка-ка-лю-за…» Пройшло хвилин десять, моє терпіння вже закінчувалося, а коли Анюта почала озиратися, ніби чекала допомоги, не втрималася і побігла через дорогу. На мене дивили-ся розгублені і щасливі оченята, а губи шепотіли одне ж і те: «Ка-ка-лю-за…». Я присіла перед онучечкою і запитала:" Аня, ти забула за чим прийшла?."Ні, я не побачила ка-ка-лю-зу", — прошепотіла вона і пригорнулася до мене. Я підняла Анюту і показала їй, де на вітрині стоїть кукурудза. Боже, скільки було радості! Аня радісно і схвильовано простягнула долоню з грошима в віконечко кіоску і гордо, голосно сказала: «Ка-ка-лю-зу».
Додому ми йшли весело посміхаючись, взявшись за руки. Аня декілька разів піднімала голову і щасливо промовляла: « Я сама
скупилася». Все сімейство вже хвилювалося, але побачивши нас, всі полегшено зітхнули. Такої смачної какалюзи ми більше ніколи їли.
Радченко відповів на коментар @NN@, 15.08.2017 - 21:43
Дякую, Аня. Вона сьогодні читала цей коментар. Приїхала в гості, щоб допомогти трішечки:картоплю викопати, вікна помити і поїсти бабусиних вареників з сиром .
