Важка театральна завіса
Очам демонструє геніальну виставу
Моїм нервам вже не потрібна меліса
А ланіти схожі на розжарену лаву
Ти декламуєш впевнено свій монолог
Розкладаючи чітко все на полиці
Подивляєшся грізно, мов древній Сварог
Рахуєш на пальцях давно забуті дрібниці
І коли ти, змучений сумною роллю
Зітхнеш стомлено й пануватиме тиша
Я на одну репліку матиму волю
На сцену вийду – від тебе чим гірша?
Не роби мене, прошу, ванільним ідеалом
В своїх мріях знищ, із пам’яті зітри
В минуле не хочу бути я порталом
І йти, куди несуть твої вітри
Слів не говори мені любові
Вони, наче квітки зів’ялі пелюстки
Настрої залиш при собі гонорові
І зіпсовані самотністю роки