"Вона була вдячна за те, що була одна" (Д. Г. Лоуренс)
Вона була вдячна за те, що була одна
За те, що на одного лиш одне серцебиття
За те, що не треба розмов і не треба слова
Вона була вдячна за самоти відчуття.
Лишаючись, часом, на одинці з собою
Їй жити треба було самотою,
Наповнити келих просто водою
І не ставати чиєюсь метою.
Їй дихалось легше, коли у ночі
Вона вивертала душу свічі,
Коли не потрібно було обійматись
Чи пристрасно, щиро кохатись.
Вона вдячна була, за тиші хвилини.
За те, що не чула всілякі билини,
За те, що могла зазирнути у себе
І послухати голос, що лине із неї.
Вона, часом, тікала від всіх -
Шукала далеких, безкраїх доріг.
Та зранку знов поверталася в люди
Бо знати не знала, як без них бути.
