Здрастуй, любий, мовчиш, ну звичайно, ніхто не чекав,
Що зустрінуться знову два сонця, здавалося, згаслих,
Хитра доля уміло сплітає в невидиме пасмо,
Наші душі невинні - у неї небесний устав.
В ніжнім мареві снів об`єдналося безліч доріг,
І для кожної мрії існують свої магістралі.
Всі небесні віщунки тебе лиш мені обіцяли,
Ти це бачив у снах…тільки от зрозуміти не зміг.
Здрастуй, любий, мовчиш...а вуглинки роздмухує час
Божевільної пристрасті і неземної любові,
Мужній погляд твій рідний і очі твої волошкові...
Та окремо є "ти" і є "я", і немає лиш "нас".
Скільки лагідних слів нам іще говорити не тим,
Скільки дотиків ніжних не тим нам іще дарувати?
Недописані вірші летять не тому адресату,
Не оцінить ніколи їх той, хто лишився чужим.
Несподівана зустріч то є покарання чи жарт?
Знову нам нагадали, що гордість віщує розлуку.
Міцно тиснеш в обіймах цілуєш обличчя і руки,
Замикається коло і фініш продовжує старт.
От прочитала Ваш твір, і здається, що рух по колу - це вже не так і погано і знову
Опечатка "летятЬ"
Щойно глянула, що і в моєму коментарі "опечатка" - це теж "очепятка", адже це російською - знайшла українською: виявляється можна казати "друкарський чортик" (друкарська помилка).
Вірш красивий та натхненний
Гарного Вам дня, Наталко!
Стрічка Мебіуса 
Дякую 
і знову 
