Ти такий великий, ти такий дотепний,
Граєшся словами, наче ніч у серпні.
Майже називаєшся гордо і красиво,
Завжди віриш в чудо, все для тебе диво.
Сором'язливо брешеш, сором'язливо йдеш
Маєш перемоги і поразки теж.
Сонце ти вітаєш, мружиш ти лице,
День новий надходить, дякуєш за це.
У коханні актор своїх вагань,
Вигадуєш думку, їй приносиш дань.
Мрієш безкінечно, на зірки глядиш,
Ти гарний метелик, ти летиш, летиш…
Хто ж ти, герой, ось цього вірша?
Можливо хтось, можливо таки я?
А хоч і анонімом назовись.
О, фантазіє, ти знову народись!
25.І.12.
