Та якось одної ночі
Сон жаский упав на очі
Синові Миколі. Вав!
В Навпакишнє він попав.
Там корови косять сіно.
Грає вовк на піаніно.
Пес кричить Ку-ку-ріку!»
Скаче козлик у ріку.
Там на грушці родить слива.
В день ясний безхмарний – злива.
Діти цілий день працюють,
А дорослі – байдикують.
Лиш ступив на шлях в село,
Запрягли у плуг його.
- Мусиш виорати нивку.
- Я не хочу! Дайте сливку!
- Йди орати і бігом,
Бо одержиш батогом.
Хоч не хоч – а мусів йти.
Поорав усі хребти
І ямки хлопчина в полі.
Аж пішли у спині болі.
Впав знесилений в траву.
Ще й розсік собі брову.
Бо в траві камінчик був,
Що татусь якийсь забув.
Плаче хлопець, що аж гай.
- Ти чого лежиш? Вставай!
Треба всіх котів здоїть,
Що сидять в саду між віть, -
Мовив старший над дітьми,
Ще й діткнувся чобітьми
До Миколиного тіла.
Бджілка біля вуха сіла.
Видала тут на-гора:
«Мед збирать уже пора.
Нічого в траві лежати,
Сало в боки набирати!»
Ще й якийсь пузатий тато
Підкотив, давай кричати:
- Де мій камінь? Ти забрав?
- Ні! На нього тільки впав
І розсік, поглянь, брову.
- А чого ж в таку пору
Ти траву отут тулив?
Краще б їсти наварив.
Я голодний, наче вовк.
Все б, здається, зараз стовк.
Стратив в школі я резерви,
Вчився, бігав на перерві.
В животі муркоче кіт.
Гей, мерщій готуй обід!
Тут розплакався Микола,
Все чуже йому довкола.
В кожнім м’язі біль і втома.
- Хочу швидше я додому! –
Прокричав, аж впала слива.
Й понеслася речень злива:
- Не робив би всім на зло,
Не попав би в це село.
Вже не хочу навпаки.
Лиш би звідси – драпаки!
***
Мовив річ оцю сумну,
Пробудився ізі сну.
Мама тут над ним і тато:
- Час, синочку, вже вставати!
Чом у сні ридав-кричав?
Хто тебе так налякав?
- Та… приснилися жахи.
Більш не буду навпаки!
І продовження на славу - не шукай, на зло комусь, забаву, а шануй і маму, й тата, друзів всіх й сестру та брата. 
Такі б напасті
Та нашій власті!
незвичний гумор 
