Олександрі Стрельниковій
Твоя прабабця, бувши в тілі,
Зустрілась якось по весні
Із правнуком Гурамішвілі,
І геть забула слово «ні!»
Можливо, він сказав їй «Мила,
Мартусю, пташко – два крила!..
Відмовити не стало сили.
А потім донечка була.
Чорнявий муж запив у клуні,
Терявся – хай же йому біс.
Ну, звідки в донечки-красуні
Такий оце кавказький ніс?!
А профіль, гордий, як в орлиці,
А очі, ніби дві зорі?!.
Та родоводу таємниці
Не розкривають матері.
