приростати до вікон, порогів, дверей,
вливатися в звуки планет відкритого космосу
знати, що сонце ніколи не зійде, допоки ти спиш
щоби не забирати у тебе цю ніжність і крихти спокою
отак починалися передранки поруч з тобою.
промінь легенько торкався мізинця і опускався поруч
слухняним собакою, що не потривожить господаря,
цікавим янголом, що спокусився на перший дотик.
потім бував і день, надходив вечір. ну, ти знаєш,
все відбувалось стабільно. але щоразу чомусь
хотілось казати "ну ось де ти", немов пройшла ціла вічність.
