Дзвоник гуде!
Забирай атестат.
День цей насичений буде безмежний.
Боже, а де?
Мені на старостат,
Староста жодних не має обмежень.
Дайте поїсти!
Шукаю їдальню,
Хоч хліба шматочок би перекусити…
Мені би присісти
В своїй рідній спальні,
Випить за справу нову й закусити.
Невдовзі перерва
Уже проминула,
На пару чимдужче я знов поспішаю.
Я, знаєте, стерва,
І ключик забула,
Юрба у дверей – в котрий раз відчуваю.
Беруся за скроні,
У вухах гуде.
Квиток цей куди я поділа студентський?
Довкола всі сонні:
«А ми зараз де?»
Чотириста шостий вже більше ніж кепський.
«Іро, а дай нам
Поглянуть журнал,
Енку, будь ласка, скажи, хай не ставлять.»
І як усім файно!
Цей ваш капітал
Мені рахувати й усе, що поставлять.
Додому нести
Заліковок «кг»,
Приблизно їх два назбирається швидко.
Заяви й листи…
Як багато! Еге.
Устигни додому, поки іще видно.
Бо пара остання
У сім без п’яти –
Якщо пощастить, то десь так завершиться.
А завтра я встану
Десь без десяти
Десять, дванадцять… Коли все скінчиться?
Певно, ніколи.
Це літо минуло,
Не залишивши ні жодного паростка.
Тільки раптово
Мене сколихнула
Звістка про те, що в магістрів я староста…
