А кожен з нас заплатить за гріхи,
І я плачу невиплакане горе.
Пекельний жар мій спалить всі сніги,
І перетворить в прохолодне море.
Нестерпний біль уклав мене в диван,
Приблизно маю тридцять дев’ять з гаком.
Мені б стрибнути в річку чи лиман.
Плачу за гріх із солоденьким смаком.
А спину ломить. Обдає вогнем
Усе обличчя, тіло: руки, ноги…
Та я не згасну! Я – його ІРЕН.
І хоч піднятися не маю змоги.
А сон мене щось кличе до землі,
Повіки знов важкі, немов гантелі.
І вкотре я десь у пекельній млі
Змалюю різнобарвні акварелі.
На ноги стану! Вірте: закричу!
І фенікс відродився з попелища.
За всі гріхи я болем відплачу,
Увись злечу з найвищого горища.
