Вона пішла...Та ні, не в забуття -
В далекий світ зеленої ельфійки,
Рятуючись від жала злої плітки,
Собою закриваючи дитя.
Пішла туди, де синій зорепад
На землю сипле залишками мрії,
На друзки розбиваючи надію,
Що все іще повернеться назад...
Спливає час, і в круговерті днів
Тепер уже нікому не дізнатись,
Наскільки правий той, хто винуватий
В відділенні реальності від снів.
***
...Однак, що неможливо досягти
У досі звичнім просторі і часі,
Колись ти зробиш в новій іпостасі,
А ми усі відчуємо: це ти.
...і мені шкода нашої зеленої ельфійки - доброго веселого дівчиська невже через того троянського коня? не варто було перейматися Чектимем іпостасі! Ельфійко, повертайся!
Дантес відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Думаю, що гено-модифіковані організми тут ні при чому Просто збіг у часі.
Дякую, Тіні