Про біль, сльози і розпач
(Вона..)
Один розумний чоловік колись сказав , що все добре колись закінчується. Ще один розумний чоловік казав, що вкінці все має бути добре і якщо все погано , то це ще не кінець. Мені завжди подобалися розумні люди, жалко , що їй залишилося дуже мало. Я не належу до лав розумних, швидше до тупих і наївних , а ще й егоїстів. Тепер , коли я знаю всю правду , знаю про те , що він мене ніколи не кохав, що я була лише заміною я не відчуваю нічого. Мені абсолютно начхати на землетруси в Японії , на теракти у Франції і війну вдома. Я стала зацикленою егоїсткою. Кожну ніч дивилася на зорі, плакала , жаліла себе. Нестерпно нервувала себе , просто ненавиділа. Як можна бути такою дурною? Як можна любити людину, яка плюнула і розтоптала тебе? Можна.
Рік тому я казала , що кохання не існує. Вдруге впевнилася у правильності цього. Тепер треба якось жити: зібрати розбите серце до купи , склеїти його подвійним віскі і заставити битися. Головне не потонути у своїх спогадах. Напевне, рвану до моря. Я завжди любила море , любила чайки , любила бахлаву. Там я забудуся, перехворію і приїду знову у це прокляте місто. Я назавжди вб*ю у своєму серці все, що нагадує про мої невдалі спроби кохати. Чи зможу я це зробити? –Не знаю , але попробую. Денис завжди вчив мене бути сильною , не падати духом і не підкорятися життєвим обставинам. Він казав, що будь-який біль ми переженемо разом , станемо сильнішими . Хто б міг подумати , що саме він стане моїм головним болем , моїм нічним жахом?
Зараз вже неважливі мої вірші, його пісні і наші дні. Я не збираюся знову заганяти себе у депресію і плакати. Не дозволю йому зруйнувати своє життя. Знову. В той день ,коли вибігла у халаті і тапочках з дому, я померла. На світанку народилася інша я . Він дзвонив багато раз, приходив до дому моїх батьків, стояв під вікнами , здається , навіть плакав. Він просив лише про одну розмову , каявся. Мені справді було жалко його, навіть думала поговорити. Потім згадала : а чи було жалко йому мене , коли проводив вечори з іншою? Чи жалів він мене , коли я за один вечір померла , згоріла до попелу? Так, я стала егоїсткою , наплювати. Більше ніколи не довірюся нікому , лише я зможу про нести своє серце крізь життя і не випустити з рук, не побити.
Ми з Денисом читали історію , про хлопця і дівчину ,які зустрілися на рабовласницькому ринку. Вони покохали один одного з першого погляду , пройшли і вогонь ,і воду , щоб бути разом. Денис жартував, що це історія про нас, що ми також будемо разом , незважаючи ні на що. Тепер я згадую і усміхаюся, адже ця історія точно не про нас.
ID:
663792
Рубрика: Проза
дата надходження: 04.05.2016 10:49:27
© дата внесення змiн: 04.05.2016 10:49:27
автор: ВікаВишнюк
Вкажіть причину вашої скарги
|
