Склепіння душ в напівзруйнівні склепи,
зруйнована епоха Медичі, сичі
над нашою каплицею вендетти
сичать: "Зрікаючись мене, себе зречи!"
Впиваючись у біль, своїм умийся,
і випий, мов сире старе яйце,
а мій залиш, бо він - це стогін миса,
що витримає шторм, губів же не знесе.
Чи чув колись повільний крок епохи?
Мої чуття фіксують кожну з них.
Ось ти - центуріон, хоч зовсім трохи,
і раптом - лицар, хрестоносець моїх лих.
Та будь-коли своїм німим обличчям
у мене ти ввілєшся і зіллєш
разом: і повноводність, і безріччя,
своє безмежжя із моїм мілинням меж.
Зрікаючись мене, себе зречися.
Епохи Медичі залатані дірки
на моїм серці. Ти, благенький мисе,
мене під своїм штормом не хили.
