Шкода мені тих квітів,
що в’януть на вікні.
Шкода, що є на світі
Сумні і темні дні.
Шкода дітей зовсім маленьких,
яких лишили гинуть у війні.
Їм шлях пройти стежин не легких,
горе, що страшно навіть уві сні.
Пробачте милі, що рук я не доклала.
Що розумом збагнути не змогла.
Хоч тоді як обрій жеврів я вже знала,
Що йде до вас ВОНА... що йде війна...