Знаєш, не хочеться вірити, що десь там рівно о 7.30
ми не зможемо поділитись теплом і випити кави,замовити піцу,
ми не зможемо впасти на ліжко скидаючи одяг,
замість нас хтось відкриє вікно й тихо скаже так "протяг"...
І ми гладитимемо котів на різних планетах, захлинаючись чаєм,
наші зустрічі стали рідшим звичаєм...
Не хочеться вірити, що ми до цього звикатимемо, годуючи чужих птахів, своїм ламаючи крила,
відправлятимемо посмішки кораблями з напів опущеними вітрилами,
аби не так боляче бив вітер у заплакане обличчя,
я не хочу, аби наші незустрічі стали звичаєм...
Подобається! гарно! 
Подобається! 
