|
Крил не маємо,
Але літаємо.
Голову втрачаємо,
Але кохаємо.
Коли кохаємо,
Тоді і крила виростають.
Хтось їх дарує,
А хтось забирає.
Де твої крила,
Хто в тебе їх вкрав?
Не бійся ще хтось подарує,
Ти ще політаєш.
А хтось пам'ятає свій перший політ?
Свої перші крила?
А своє перше падіння?
Крил не маємо,
Але літаємо.
Літаємо рідко,
Частіше падаємо.
З кожним великим падінням,
З новими силами підлітаємо.
Не бійся кохання,
Що в мить підіймає,
А потім знову на землю спускає.
Літаємо високо,
Боляче падаєм.
Це через кохання ми розум втрачаєм,
Хто ми і звідки,усе забуваєм.
Як щодо польоту зі мною у небо?
Не маєш ти крил,
Не бійся,не треба,
Віддам ті,що за спиною в мене.
Хтось вище злетить,
А хтось низько впаде.
Я ж казала ти ще політаєш,
Обіцяй цього разу не падати.
Я тобі свої крила віддала,
А ти що натомість-мій розум затьмарив.
Забудь про падіння,
Забудь про невдачі.
Лиш прошу мене не забудь,
І те,що звалось коханням мабуть.
Про політ той найвищий,
Тривав певно вічність,
А може лиш мить.
Не забудь про безмежний політ,
І про крила даровані кимось.
Летіли так високо...високо...
Не було нічого,
Лиш небо.
Так високо летіли,
І так низько впали.
Уже на землі,
Кохання ще досі нас окриляє,
Розум забутий нам повертає.
Ось тобі крила,
Як я й обіцяла.
Крил не маємо,
Але літаємо.
Вчора з тобою ще неба торкались,
Сьогодні ж уже на землю спускаємось.
Крил не мали,
Та досить налітались.
ID:
639843
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 30.01.2016 15:25:26
© дата внесення змiн: 21.03.2016 23:07:37
автор: Кларіс
Вкажіть причину вашої скарги
|
