\"Обійми\" я техенько тебе просила
Переставши чекати , що сам
Ти колись дав надію на \"крила\"
Так же й швидко її відібрав.
Ти пробач, я постійно кипіла
І моя в цьому всьому вина,
Не змогла, що чужа, не стерпіла
Що кохана тобі не була.
Їй любов вся твоя належить,
Ти писав ці рядки , що й до осаду
Я взяла що мені належить
Знов урок, не боюся осуду.
Час мине, він усе залікує
Не зріднить, так як ти казав,
І роки що зозуля викує
Щоб на мене не марнував...
Розтискаю свої лещата
Замість тебе впущу свою душу
На прощання пригорнусь дитятком
Так не хочу...так важко ...мушу.
