|
Випав сніг.Здавалося щоб тут такого.Те,що він випав несподівано,чи те,що він знову прийшов так невчасно.Це буде ще одна зима.Ще одна холодна,довга зима,яку тобі треба пережити.Але знаєш чим вона відрізнятиметься від попередньої.Так ти знаєш.Ця буде найхолоднішою,навіть якщо ти жодного разу не вийдеш на вулицю,навіть якщо горітиме десять камінів у всьому будинку.Ні...ця зима вже не буде схожою на попередню...Цієї зими не здійсниться жодне твоє бажання,бо ти нічого не загадаєш.Ця зима буде жорстокою,вона тебе не пожаліє.Будь ти котом, віддала б усі дев`ять життів,щоб пережити ще одну таку зиму,як попередню.Але ти не кіт.І минула зима не повториться.Не присниться ще раз один і той самий сон.Ти більше не потрапиш у казку.Такої чудової казки,якої ніхто не читав в дитинстві.Казка,яка не мала кінця.Пам'ятаєш ту зимову казку.Як ж таке забути.Навіть якщо б це був сон,ти ніколи його не забула.Але зараз ти можеш тільки згадувати про ту зимову казку,в яку ти потрапила.Тоді ти могла загадати сотні бажань і знати,що вони здійсняться,але тобі нічого не хотілося.Ти була щаслива.Один єдиний раз тобі випав шанс загадати бажання,але ти нічого не хотіла.Хіба таке буває?Хіба в людини може бути все?Але ти й не мала всього.Ти просто мала те,що робить тебе щасливою.А зараз ти маєш все,але нічого з цього "всього"тобі і близько непотрібне.Це все пусте місце.Все це ростане,як щойно випавший сніг.Ти пам'ятаєш тогорішній сніг,"казковий"сніг,який не танув.Ця казкова зима навічно закарбувалась в твоїй пам'яті.Звісно ж ти пам'ятаєш "діамантовий" сніг,неначе з кришталю,сніжинки падали як діаманти,щоб збагатити землю.Ти перша застала те чудо.Ти перша,хто потрапив у цю казку.Ти встигла застати сніг,коли ще жодна людська нога,жодна машина,тварина не встигли на нього наступити.Цей сніг був чистим і таким недоторканим.Ще не встигли його зіпсувати люди,ще не встигли зрівняти його з землею.Усі солодко спали,і навіть не знали,що відбувається на вулиці.Яке чудо діється у них за вікном.Це була дійсно казкова,неповторна зима.Здавалося,що падають зорі з неба,а не сніжинки,але це були просто малесенькі сніжинки,котрі торкалися тебе,і ти тепло зустрічала їх своїми»мурашками по тілі».А небо тоді було таке зоряне…зоряне...Воно було просто всіяне зірками.Їх було стільки,що мені не вистачило б вічності,щоб порахувати хоч половину.Повний зоряний хаос на небі,який водночас виглядав, як місце для здійснення мрій.Та чого можна було бажати.Навколо тебе була така краса,яка просто звела тебе з розуму.Ти б вічно стояла під тим зоряним небом,возвеличуючи цю неземну красу,але тоді б тебе забрали з вулиці з переохолодженням.Сказати,що це було щось неймовірне,це всеодно,що просто промовчати.Як би я хотіла усіх розбудити,щоб вони побачили,шо вони можуть проспати.Але всім було б всеодно.Для інших це просто були б кучугури снігу,»лабатих» сніжинок,і просте собі зоряне небо з тисячами зірок,на яке вони б наврядче звернули увагу,поки їм сам цього не скажеш.Люди перестали помічати прекрасне наколо себе.Те,що водночас просто закон природи,який нагадував світовий шедевр.Це була дійсно казкова зима.Не хотілось відривати погляду від зірок,які так і просилися,щоб побути з ними ще трохи.Була б в мене можливість я сама б стала зіркою,і дивилася на земних людей,які загадають бажання в надії,що я його виконаю,але я буду просто зіркою.А люди просто не знають,що вони самі спонукають свої бажання до здійснення.І вони навіть не підозрюють,що хтось може промовляти шепотом їхнє ім’я,дивлячись…туди на гору.Те,що стало для нас буденністю,для інших залишатиметься мрією.А я нічого не хотіла від бідних зірок,вони й так винні багатьом.Але коли в вас не здійснюється якесь бажання, обов’язково в цьому винні зірки.Вони винні,що ваші неземні бажання,можна було б здійснити за хвилину,що ваша мрія може бути досяжною за одну мить,а ви її зробили мрією всього життя.Я нічого не бажала,не мала якоїсь конкретної мріїї.Я просто мовчки прошепотіла щось тихенько до зірок,поділилась своїми таємницями,і просила,щоб вони нікому про це не казали,навіть своєму місяцю,якого вони всі так люблять.Я просто попросила розтягнути цю мить назавжди,цю мить,коли я була щаслива.Коли вперше мені не було так холодно.Душевне тепло мене переповнювало і не дозволяло замерзнути.Заодно тихенько попросила,щоб вони слідкували за моїм ангелом,щоб в цьому жорстокому світі йому не зламали крила.І я просто знала,що з ним усе добре,бо тоді усе добре і в мене.Зупинити б тоді час,але він як завжди кудись спішив.Так не люблю його за це.Ну що з ним поробиш.Зараз настала інша зима.Холодніша.Зима під час якої мене вже ніхто не зігріє,окрім чаю.Скільки б всього я загадала.Але навіщо.Хто дасть мені гарантію того,що здійснення моїх бажань зробить мене щасливою?Я й так забагато усього розказала зіркам.Це буде грубо з мого боку просити в них ще щось.Я рада,що вони зберегли мені ці яскраві моменти,які з часом нагадуватимуть сон.Я боюся,що я стану сприймати це не як подію з мого життя.Але зараз я добре сприймаю те,що наврядчи потраплю знову в ту саму казку.В те щасливе життя.Коли мені не доводилось з горя напиватися сумом.Чекаю того моменту коли досхочу нап’юся радістю,і мене всеодно мучитиме спрага.Але я не покидаю зірок.Я відвідую їх щоночі.Вони мені розкажуть про мого ангела,який бродить по цьому світі,і шукає спосіб потрапити на небо.Де ж це душевне тепло, яке не дозволяло мені змерзнути?Де ті дні,коли взагалі нічого не хотілося?.Де те небо, наповнене вічним сяйвом?І де та малесенька нещасна людина,яка перший раз за своє життя так раділа снігу,котра перший раз потрапила в «неземну» казку під час свого земного життя? Може ще зашвидко розчаровуватися в зимі,яка ще не настала.Можливо і ця зима змусить повірити в казку.Хоча малоймовірно.Але все таки варто дати їй шанс.Один єдиний…
ID:
623591
Рубрика: Інше
дата надходження: 24.11.2015 14:43:33
© дата внесення змiн: 06.02.2016 19:44:00
автор: Кларіс
Вкажіть причину вашої скарги
|
Щасти Вам! 
і Вам того ж 
